Туристичні змагання Львівщини

Змагання традиційно проводились біля Сколе. Та сама галявина, ті самі судді, та сама траса... Отож, 5 хвилин позору (чи ні?) і ми хаваєм кукурудзу... За кукурудзую дружньо, і великі і малі, ходили на атас десь по дорозі. Трошки вже стара, але нічо, з'їли. Перед вечерею конкурс на кращу страву та пісню. Суддів чекали довго. Котромусь із них дуже сподобався мій слоник (іграшка). Але якого милого казати на слоника "Ти пасматрі, какой харошій мішка..."!!!

Ввечері біля вогнища. Шпіляли всякі ігри, співали пісні та слухали страшні історії у виконанні Андрія. Найдовша тривала хвилин 15-20. Був ще анекдот про священника - але то річ не для кожного.

Ще одні прикольні вихідні. Сказати, яке ми зайняли місце? 2-ге серед районів області. Це теж класно.

Фотки знаходяться тут:

http://picasaweb.google.com/petro.borys/2

Гора Парашка і дещо глупа затія

Якось вирішили декілька одногрупників поїхати в гори. Життя таке, що насправді у п'ятницю, 17, наплечники пакували двоє... Зате з Городка поїхали усі, хто зголосився.

Отож, незважаючи на "мокрий" прогноз погоди, восьмеро чудаків все-таки їхали мукачівською електричкою до Сколе. Дощовики вдягнули відразу. Спершу "вилізли" на Парашку. По дорозі декілька фоток типу: ми і туман, туман і ми. Спускатись було весело. Стежка місцями дуже крута. Допомагали собі руками, одним місцем (тим, що м'яке) та один одним :) До водоспаду Гуркало дехто просто з'їхав на тому самому місці (те, що м'яке). Погода дозволила посидіти біля вогника до пізна.

Зранку біля зупинки у с. Корчин зустріли корову Пепі, у якої роги росли у різні сторони. Так її охрестила Юля. Протягом двох днів видимість була дуже обмеженою, тож замість споглядати прекрасні Сколівські бескити, дивились на милі личка один одного :)

Мій блог і Пікуй

Привіт. Створив собі блог. Не пройшло і півроку, як долучив перший допис... Чо так довго? Не знаю... якось не доходило до того. Але то таке...

Вчора взяв участь в одній сумнівній акції - туристичні змагання Львівщини. Біля с. Гусне Турківського району проходив перший тур.

Оскільки цими вихідними планував розвідати один маршрут з своїм гуртком (я ще не казав, що пластун?...), то їхати трохи ломало. Повідомили за день до поїздки. Це називається добровільно-примусово. А ще... та менше з тим. Головне, що справді було класно. Класно, бо дуже приємна компанія. А що ще потрібно для приємного проведення часу?. Ірина не здогадалась узяти гітару... того нам бракувало. Довелось співати без неї (гітари). Ще були анекдоти і все таке... Спершу зварив забагато їсти, потім замало - що зробиш, ліві руки.

Ой, мало не забув. Ми ще на гору Пікуй (1408) ходили. Без наплечників. За дві години були на вершині. Гарна гора. Давно хотів зійти. При нагоді ще цього року тре чухнути на Пікуй. Але щоб усе було чесно - наплечники і добрий маршрут.

P.S. Горинич колись дістане по бузю і довго буде кліпати очима, не розуміючи, що сталось.